„СВЯТІСТЬ У ЩОДЕННОСТІ”

Опубліковано Юлія Ч

 

 

СВЯТІСТЬ У ЩОДЕННОСТІ

Лист центрального кола ДЦ, родинної гілки Руху Світло-Життя на 2018/19 формаційний рік

 

Дорога спільното!

 

У цьогорічному листі центрального кола ми запрошуємо на шлях до святості в щоденності. Уже в одному з перших пунктів «Основ Домашньої Церкви» зазначено: «ДЦ звертає особливу увагу на подружню духовність, тобто прямування до святості в єдності у подружжі. Вона хоче допомогти подружжю, котре перебуває у сакраментальному зв’язку, творити справжню подружню єдність, яка одночасно створює найкращі умови для доброго виховання дітей у християнському дусі» (п. 10).

 

Провідником на цьому шляху буде Папа Франциск і слова його адхортації про покликання до святості в сучасному світі „Gaudete et exsultate”. Саме там ми знайдемо виразне заохочення до святості через щоденність, це там ми відкриваємо «святість по сусідству» (GE 7).

 

«Ми всі покликані до того, щоб бути святими, живучи з любов’ю та даючи своє свідчення в повсякденних заняттях, там, де кожен знаходиться (…).

Ти жонатий або ти заміжня? Будь святим, люблячи та піклуючись про свого чоловіка чи дружину, як Христос про Церкву.

Ти працівник? Будь святим, чесно і компетентно виконуючи свою роботу в служінні братам.

Ти мама, тато, бабуся чи дідусь? Будь святим, терпеливо навчаючи дітей наслідувати Ісуса» (GE 14).

 

Ключем нашого листа є п’ять рис «стилю життя, до котрого кличе нас Господь» (GE 110), які називає Святіший Отець у IV розділі адхортації: 1) витримка[1], терпеливість, лагідність; 2) радість і почуття гумору; 3) сміливість і запал; 4) у спільноті; 5) у неустанній молитві. Сам Папа пише, що вони не вичерпують «усі існуючі взірці святості, але є п’ятьма прекрасними проявами любові до Бога та ближнього», найбільш важливими. Ми хочемо у світлі цих рис розуміти вказівки щодо нашого шляху до святості.

Нехай цей лист не буде прочитаний тільки раз індивідуально, в подружжі чи у спільноті у зв’язку з вересневою зустріччю кола. Повертаймося до цього змісту з різних нагод – так, як святість повинна бути щоденністю, так нехай зміст цього листа проникає наше життя подружнє, родинне, спільнотне.

Запрошуємо до святості в щоденності.

 

 

1/ Витримка, терпеливість, лагідність

 

«Святий не марнує своїх сил, щоб нарікати на помилки інших, він вміє зберігати мовчання перед лицем вад братів та уникає словесного насильства, котре нищить і зневажає, бо святий не вважає себе достойним бути суворим до інших, а бачить їх «ліпшими за себе» (пор. Флп 2,3)  (GE 116).

Поглянемо ширше на те, що Папа Франциск написав про цю рису, щоб побачити, як вона може проявитися в нашому житті (GE 112-121).

  • терпеливість і тривання в доброму, пов’язане з вірністю Богові й ближньому – це, передусім, запрошення бути вірним чоловікові, дружині, зносити слабкості та відмінності їхнього характеру; це вірне крокування шляхом формації, а не нарікання на те, як складно виїхати на реколекції, що діалог є чимось нереальним, а регула життя – чимось абстрактним; вірність не є простою, але разом із терпеливістю приносить плоди.
  • відмова від словесного насилля – часом ми зазнаємо такого насилля від найближчих, коли нам важко спілкуватися в подружжі, в родині; можливо, у цей момент варто задуматися, як я звертаюся до чоловіка (дружини) й дітей; чи мої слова сповнені щирості й правди; чи, намагаючись довести свою точку зору, я стараюся робити це лагідно, так, щоб інший її прийняв, чи, скоріше, своїм стилем мови «блокую» співрозмовника; а може, буває так, що я на зустрічі кола нагадую помилки чоловіка (дружини) замість того, щоб поговорити про них на подружньому діалозі; варто також задуматися над використанням Інтернету та різних форумів чи віртуальних середовищ: чи я не нищу образу ближнього (напр., оцінюючи інших лише на підставі медіа повідомлення, без верифікації).

•     боротьба зі спокусою повчати та дивитися на інших згори особливо важлива у вихованні дітей; часами в період бунту нам хочеться повчати – можливо, краще замінити це на перебування з дитиною, також тоді, коли вона відходить від віри; це не означає, що не треба ставити вимоги – навпаки, треба встановити кордони, але важливо, щоб вимоги були пов’язані з любов’ю, випливали з любові; це стосується також реалізації життєвих планів дітей – чи я той, хто підтримує, чи той, хто нав’язує?, як виглядає моє ставлення до інших членів родини, напр., до батьків, тестів, невістки, зятя?

  • вміння зносити упокорення – коли у своїй щоденності я зазнаю болю, нерозуміння, упокорення від найближчих, то чи я спроможний протягнути руку діалогу, чи я можу подивитися на себе очима інших, прислухатися до їхніх аргументів? Чи я здатен із покорою прийняти ці слова або повністю на них змовчати? (пор. GE 119); про вміння зносити упокорення варто пам’ятати особливо, служачи в ДЦ; прийняття кожного служіння (напр., пари аніматорської, районної, дієцезіальної, філіальної, країни, служіння на реколекціях) – це не відзнака, не посада, це ще більше любові, часу для іншого, також згоди на нерозуміння, можливо, часом на упокорення («Упокорення веде тебе до того, щоб бути подібним до Христа, воно є невід’ємною частиною наслідування Ісуса Христа» ( GE 118).

Які труднощі, упокорення ти здатний/ви здатні

прийняти заради блага чоловіка/дружини, дітей, Церкви, віднови віри?

 

……………………………………………………………………………………...

 

 

2/ Радість і почуття гумору

 

«Святий здатен до життя, повного радості й почуття гумору. Не втрачаючи реалізму, він осяває інших позитивним і повним надії духом» (GE 122).

Чергова важлива риса на шляху до святості – це радість і почуття гумору (GE 122-128). Бути християнином – це жити радістю в Святому Дусі, це разом із Марією співати радісний гімн «Magnificat», це за св. Павлом повторювати: «Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор 9,7), а також «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть» (Рим 12,15).

  • Радість як наслідок любові – для подружжя це, передусім, радість із життя Таїнством подружжя без огляду на те, як давно ми вимовляли слова подружньої присяги; ця радість повинна у нашому житті поєднуватися з вдячністю за дар чоловіка/дружини – яке добро ми бачимо в ньому/ній – нехай це будуть щоденні прості справи, котрих, можливо, ми часами не помічаємо, за котрі не дякуємо, бо часом про це просто забуваємо.
  • Радість, злита з хрестом – у досвідченні хреста, напр., страждання, хвороби, нерозуміння, самоти, пам’ятаймо, щоб складні хвилини не знищили в нас надприродну, внутрішню радість, щоб ми були людьми, повними надії; адже ми не самі, з нами найближчі, з нами Бог.
  • Радість у святкуванні – напевно, у наших подружжях і родинах є такі дати, події, пам’ятки, до котрих ми періодично повертаємося, відзначаючи чергові річниці, пригадуючи, що ми тоді пережили, плануючи майбутнє; святкування, однак, не повинно бути пов’язане тільки з якоюсь винятковою подією, воно має ставати нашою щоденністю і нашою дорогою до святості; отже, можливо, варто:
  1. поборотися за частіші подружні зустрічі – піти на прогулянку, в кіно чи до кав’ярні; але, може, варто подумати і про щось виняткове, оригінальне, щось особливе для нашого подружжя – щось, до чого ми будемо повертатися, згадувати, що нас надихне.
  2. провести час із дітьми, з родиною на велосипедній прогулянці, за настільною грою чи при спільному приготуванні їжі; якщо тільки включимо до цього дітей, точно ідей нам не забракне, а час, проведений разом, буде безцінний.

подружня зустріч (дата і форма) – ………………………………………………

 

сімейне святкування (дата і форма) – …………………………………………..

 

Тим, котрим бракує натхнення для побачення чи проведення часу з дітьми, рекомендуємо ідеї, що знаходяться на інтернет-сторінках, підготовлених членами нашого Руху: nierozerwalni.org та wyzwanie-malzenskie.pl.

  • Радість у спільноті – братерська любов, яку ми розділяємо з іншими, примножує радість, котру ми переживаємо; цю радість і пов'язаний із нею гумор ми можемо виражати у будь-який час, проведений з іншими, у спільному співі, під час організованих забав та безалкогольних балів; нехай це буде час свідчення в дусі нової культури, а також поширення краси Круціяти Визволення Людини. Передусім же не забираймо в себе нагоду до радості святкування зустрічі з братами під час Літургії, що спільно переживаємо, зустрічей кола, реколекцій, Днів Спільноти та спільних паломництв Руху – саме цей досвід радості в спільноті стає силою, що єднає нас та допомагає нам зростати.

 

3/ Сміливість і запал

 

«Святість також є парузією: це сміливість, це євангелізаційний запал, що залишає слід у цьому світі» (GE 129).

Ми закінчили формаційний рік під гаслом «Слуга Непорочної», а минулорічний лист центрального кола стосувався служіння в подружжі, родині, спільноті Руху, суспільстві – що цей час змінив у моєму, нашому служінні? Адже шлях нашої формації веде до постави дияконії, до служіння іншим. Воно проявляється в дрібних справах звичайного дня, приготованому сніданку, куплених квітах, прибраному домі, милій розмові, а також у даванні свого часу іншим, у служінні в Русі Світло-Життя, у євангелізації, у допомозі, у свідченні присутності на зустрічах кола чи спільноти. Папа Франциск нагадує нам, що святість у щоденності – це запал, ентузіазм і апостольська ревність (GE 129-139).

 

  • Віддавати харизми служінням іншим – присвятити життя служінню Христові – це, у першу чергу, відкрити, якими харизмами я обдарований, якими харизмами обдарований чоловік/дружина, діти, члени кола; такому відкриванню харизм може служити подружній чи родинний діалог; але не вистачить відкрити харизми, треба використати їх у житті – може, варто поговорити про це саме тепер, коли на порозі нового формаційного року ми чуємо запрошення до різних дияконій у районі чи в дієцезії; питаймо: чи я зостаюся з моїми харизмами тільки для себе, чи відкриваюся на потреби інших?
  • Спокуса втекти в місце безпечне і стале – складно вийти з добре відомого простору, що знаходиться на відстані протягнутої руки (наші звички – бо «завжди так було») – нам добре у спільноті, у колі, нам добре, що ми багато років робимо одне й те ж або робимо небагато; інколи нам треба вийти з того, що перевірене й відоме на День Спільноти, реколекції, до служіння; щоби Ісус через створену нами атмосферу концентрації на собі не мусив стукати в нашому нутрі, щоб ми Його випустили (пор. GE 136-138).
  • Євангелізація, місії – часами ми думаємо про великі події, далекі поїздки, ефектну діяльність, а, може, вистачить тільки/ або аж піти до подружжя в кризі або після розпаду подружжя, до батьків дітей, що готуються до прийняття Таїнств, стати на чолі батьківського комітету, щоб захищати дітей від невідповідних осіб, які входять до школи і намагаються нав’язати нашим дітям взірці, далекі від наших переконань і християнства; може, периферії є одразу під боком… у родині – може, тут треба нам запалу до того, щоби бути апостолом подружньої вірності, тверезості, ревності у виконанні повсякденних обов’язків (пор. GE 139).
  •  
  • Околиці – добрий Бог кличе, щоб ми пробивалися в місця ще не освоєні, щоб ми наново показували любов Христа там, де, як нам здається, це вже не вийде (пор. GE 135).

Чи цьому закликові не служить відкрита на початку літа «Дорога Нової Людини» в Кросцєнку, на узбіччі Копєй Гуркі? Це місце і для тих, котрі Христа не знають, котрі знаходяться далеко від оази; варто, отже, не лише бути там самому, але також запросити до цього місця наших друзів, знайомих з-поза Руху, також тих, котрі формувалися колись на шляху харизми Світло-Життя і вже забули про той досвід, а ще тих, котрі до Пенін вибираються лише з туристичною метою, щоб і вони пройшли дорогу, котра веде до життя, до каплиці Христа Слуги (для заохочення загляни на kopiagorka.pl і http://www.dk.oaza.pl/aktualnosci/sciezki-w-kroscienku-zdjecia/; можеш також знайти аплікацію в смартфоні «Droga nowego człowieka»).

 

До якого служіння кличе мене/нас Бог у цьому формаційному році?

..........................

 

 

 

4/ У спільноті

 

«Спільнота, що плекає дрібні деталі любові, члени котрої піклуються один про одного і являють собою простір відкритий і євангелізуючий, є місцем присутності Воскреслого, котрий її освячує за планом Отця» (GE 145).

Основою спільноти вірних є ділення Словом Божим і Євхаристія. Тоді ми стаємо спільнотою святою і місіонерською, спільнотою, що помічає і дбає про кожну дрібну деталь» (GE 140-146).

•     Зустріч кола – ми знаємо, що вона є раз на місяць, що складається з конкретних частин, що основна робота проходить у подружжі та родині; тому подивимося хвилинку на певні деталі:

  1. «дрібничка», що до зустрічі треба підготуватися – не в останню мить, а протягом цілого місяця; узгоджуючи з чоловіком/дружиною, чим ми будемо ділитися в рамах окремих частин;
  2. «дрібничка», що на зустріч треба прийти пунктуально – з пошани до кожного члена кола, у дусі відповідальності й любові;

с)    «дрібничка», щоб слухати інших уважно та з відкритим серцем, щоб представлені справи віддавати в молитві й приходити з допомогою.

  • День Спільноти – ми знаємо, що вони відбуваються 4 рази на рік; мета цих зустрічей – досвідчити спільноту живої Церкви, а також єдність у різноманітності спільнот нашого Руху, адже це нагода до зустрічі дітей, молоді, студентів, богопосвячених осіб, священиків і родин; і подивимося хвилинку на певні деталі:
    1. «дрібничка», що День Спільноти має свою динаміку, окремі елементи, що варто брати в ньому участь від початку до кінця;
    2. «дрібничка», щоб запитати когось, хто, може, давно не брав участі в такому дні, чи він вибирається, і запропонувати йому спільну поїздку;
  1. «дрібничка», щоб у цьому дні брати активну участь, включаючись у спів, Літургію, запарювання кави, підготовку чи прибирання приміщення.
  • Наше подружжя і родина – як ці «дрібнички» виглядають у наших подружжях і родинах, чи вони стосуються нашої повсякденності? – може, ми забули подякувати за смачний обід, може, подати чашку чаю, може, виручити в домашній роботі, може…; чи пам’ятаємо, що ми – дар одне для одного, який Бог нам дав на шляху до святості? (пор. GE 141).

подружжя – «дрібничка» – ……………………………………………….

 

родина – «дрібничка» – …………………………………………………....

 

коло – «дрібничка» – ……………………………………………………….

 

День Спільноти – «дрібничка» – ……………………………………..…..

 

 

5/ У неустанній молитві

 

«Святий – це людина молитви, що потребує спілкування з Богом. Це людина, що (…) посеред своїх старань та давання себе іншим прагне Бога, виходить поза свої обмеження, віддаючи славу Богові, а також розширює свої кордони, споглядаючи Господа» (GE 147).

У нашому повсякденному житті обов’язково треба присвятити якийсь час лише Господу Богу, у самотності з Ним, у мовчанні, у поставі адорації та слухання (GE 147-157). Багато обов’язків Домашньої Церкви стосуються молитви, тому важливо, щоб ми постійно відкривали її глибину.

  • особиста молитва, тобто Намет Зустрічічас слухання лагідного голосу Господа, що звучить у мовчанні; час безперестанного навчання від Учителя, бо якщо ми спочатку не слухаємо Його, тоді всі наші слова будуть лише гамором, котрий нічому не служить (пор. GE 150).
  • молитва – це час подивитися на історію свого життя, побачити добродійства, отримані від Господа, та віднайти в них милосердя Боже (пор. GE 153).
  • молитва – це не втеча від світу, вона повинна не відділяти нас від зовнішньої реальності, а проникати її; не віддаляти нас від найближчих, а наближати до них; не забирати в нас час, а вчити давати наш час іншим, давати іншим себе – таким способом, який ми розізнали й отримали від Господа (пор. GE 104); «Шкідливі любов до мовчання та уникання зустрічі з іншим, прагнення відпочинку й відкидання діяльності, шукання молитви і скорочення служіння (…). Ми покликані до життя спогляданням серед діяльності й освячуємося у відповідальному та щедрому виконанні нашої місії» (GE 26).
  • особисті молитовні зобов’язання, напр., духовне усиновлення зачатої дитини, духовне усиновлення священика, Розарій батьків за дітей – ці додаткові зобов’язання не можуть стати причиною занедбання обов’язків Домашньої Церкви, тобто невластивою практикою була б відсутність молитви подружньої чи сімейної, а виконання чергового особистого зобов’язання.
  • заступницька молитва за інших  –  це вираз нашої братерської задіяності та виконання заповіді любові, тому в нашій молитві ми пам’ятаємо як про наших близьких, так і про тих, які служать Церкві, Рухові та Вітчизні; особливою нагодою до цього може бути подружня та родинна молитва – варто про її час і форму розмовляти з чоловіком/дружиною, а також із дітьми, щоби кожен охоче на неї приходив і до неї включався, а не чув примусу чи знеохочення.
  • зустріч з Ісусом у Святому Письміщо повинна вести до Євхаристії – у перших номерах «Домашньої Церкви. Листа до родинних спільнот», які редагував о. Ф. Бляхницький, є матеріали щодо т.зв. «слова життя» - Засновник пропонував, щоб родина у неділю в післяобідній час поділилася тим, що відкрила в тексті Євангелія, а потім вибрала слово/речення, котрим буде жити наступного тижня; до цього слова можна повертатися на вечірній родинній молитві й задумуватися, як вдається його втілювати в життя.
  • прийняття Христа як Господа і Спасителя – «коли ми приймаємо Його у Святому Причасті, то відновлюємо наш союз із Ним і дозволяємо Йому щораз повніше творити Його преображуюче діяння» (GE 156); наскільки в наших серцях є свідомість, що не лише під час євангелізаційних реколекцій чи на четвертий день реколекцій І ступеня, але і кожен раз, коли ми приймаємо Святе Причастя, ми приймаємо Ісуса як Господа і Спасителя?; пам’ятаючи про це, кожну Євхаристію ми будемо переживати як джерело і вершину нашого життя.
  • підготовка себе і дітей до переживання Євхаристії – тут ми пропонуємо уявити ситуацію, якщо б нас запросили на приватну аудієнцію до Святішого Отця чи на зустріч у президентському палаці; що я вдягну?, наскільки раніше я вийду з дому?, як я підготую своїх дітей?, чи дозволю я їм взяти з собою іграшки, їжу?; чи ж зустріч із Христом не є вищою рангом за зустріч з Папою чи президентом?

 

                                                      Постанови щодо молитви                 

 

 ………………………………………………….…..…..………………………….

 

                

                                                             Дорога спільното!

 

Можливо, хтось, прочитавши цей лист, прийде до висновку, що він такий звичайний, говорить про повсякденні, часом дуже прості справи. Так задумувалося, щоб через 45 років після перших реколекцій для родин затриматися над тим, з чим ми стинаємося кожен день. На цьому також полягає наша дорога до святості, що складається з дрібничок, малих жестів, про які ми часом забуваємо. Час потрактувати заклик до святості серйозно! Час на святість у щоденності!

 

«Не бійся святості. Вона не забере в тебе сили, життя чи радість. (…) Не бійся прагнути вище, дозволити бути коханим і дозволити Богові визволити себе. Не бійся дозволити, щоб тебе попровадив Святий Дух. Святість не робить тебе менш людським, бо є зустріччю твоєї слабкості з силою благодаті. По суті, як сказав Леон Блой, у житті «є лише один смуток – не бути святим»  (GE 32 i 34).

 

Христе Слуго, змилуйся над нами!

Непорочна Мати Церкви, молись за нас!

Вельмишановний Слуго Божий о. Франциску, заступайся за нас!

 

 

 

 

Від імені Центрального кола Домашньої Церкви,

Катажина і Павел Мачєєвські,

пара країни ДЦ

 

о.Томаш Опаліньський,

модератор країни ДЦ

 

 

 

 

 

 

 


[1] В оригіналі листа – “znoszenie”

 

 

Про Рух

Рух Світло-Життя заснований у Польщі слугою Божим о.Франциском Бляхницьким. Цей рух є одним з рухів віднови Церкви.
Рух є:

  • євангелізаційним
  • катехуменальним
  • рухом визволення людини

Контакти

Центр Руху Світло-Життя

вул. Чуднівська 1а

с. Корчак

обл. Житомирська

12421

Тел: 096-110-17-34

о. Олег Сартаков

Карта