Інструкція щодо молитов, метою яких є зцілення, яке походить від Бога

Опубліковано Надія Вчення Корисно

Конгрегація Віровчення

Інструкція щодо молитов, метою яких є зцілення, яке походить від Бога

Вступ

Палке прагнення щастя, глибоко закорінене в серці людини, тісно пов’язане з бажанням звільнення від хвороби і зрозуміння її сенсу, коли людина її переживає. Це є людський досвід, який в Церкві знаходить особливий відгук, адже так чи інакше стосується кожного. Церква бачить хворобу, як засіб з’єднання з Христом і внутрішнього очищення, а зі сторони тих, котрі опікуються хворою особою, як привід для діл милосердя. Окрім цього, хвороба, як і інші людські страждання, є привілейованим моментом молитви: чи в якості прохання про благодать прийняття хвороби в світлі віри і погодження з Божою волею, чи також, як благання про зцілення.

Молитва, яка виражає благання про повернення здоров’я, є практикою, присутньою в Церкві протягом всього її існування, також і сьогодні. Однак те, що становить нове явище, в певному сенсі, є факт розповсюдження молитовних спільнот, деколи поєднаних з літургійною целебрацією, з метою отримання від Бога зцілення. Досить часто розголошуються випадки отриманих зцілень, таким чином розбуджуючи очікування такого самого явища підчас інших, подібних зустрічей. В цьому контексті іноді говориться про ймовірну харизму зцілення.

Цього роду молитовні зустрічі - з метою зцілення - створюють також і проблему їхньої правильної оцінки з літургійної точки зору, особливо для церковної влади, яка має обов’язок пильнувати і окреслювати відповідні норми правильного перебігу літургійних целебрацій.

Тому, публікація даної Інструкції, згідно з кан. 34 Кодексу Канонічного Права, є обґрунтованою, і має служити як допомога, передусім для Ординаріїв на місцях, щоб могли краще служити вірним в цій справі, підтримуючи те, що є добрим, і виправляючи те, чого слід уникати.

Однак, дисциплінарні нормативи слід представити у відповідному доктринальному контексті, який би забезпечив відповідну орієнтацію і роз’яснював нормативні принципи. З цією метою до даних дисциплінарних нормативів є додані доктринальні аспекти на тему благодатей зцілення і молитов, з метою їх отримання.

І. ДОКРТИНАЛЬНІ АСПЕКТИ

1. Хвороба і зцілення: їхнє значення і цінність в економії спасіння

«Людина, хоча і покликана до радості, в своєму щоденному житті досвідчує страждання і болю в найрізноманітніших формах».[1] Тому Господь у своїх обітницях спасіння заповідає радість серця, пов’язану із звільненням від страждання (пор. Іс 30,29; Вар 4,29). Насправді це Він визволяє «від всякого зла» (Мудр 16,8). Страждання, які супроводжують хворобу, є постійно присутньою дійсністю в людській історії, а також є предметом глибокого прагнення людини звільнення від них та від всякого зла.

В Старому Завіті «Ізраїль досвідчує, що хвороба таємничим чином є пов’язана з гріхом і злом».[2] Серед Божих кар, які загрожують люду за його невірність, хвороба займає почесне місце (пор. Втор 28,21-22.27-29.35). Хворий, котрий благає Бога про зцілення, визнає, що був справедливо покараний за свої гріхи (пор. Пс 37,40; 106,17-21).

Однак, хвороб зазнають також і справедливі, і людина задає собі питання: Чому? В Книзі Іова це питання з’являється багато разів. «Якщо правдою є те, що страждання має сенс як покарання тоді, коли є пов’язане з провиною – однак, не є правдою те, що кожне страждання є наслідком провини і має характер покарання. Постать справедливого Іова є цього особливим доказом в Старому Завіті. […] Якщо Бог погоджується випробувати Іова стражданням, то – щоб виявити його справедливість. Страждання має характер випробування».[3]
Хвороба, хоча і може мати позитивний аспект, як випробування вірності праведного і як відшкодування справедливості заплямованої через гріх, а також, як привід до покаяння грішника і його входження на дорогу навернення, однак залишається злом. Тому пророк заповідає майбутні часи, коли не буде хвороб і каліцтв, а перебіг життя вже більше не буде перерваний смертельною хворобою (пор. Іс 35, 5-6; 65,19-20).
Проте, тільки в Новому Завіті знаходиться повна відповідь на питання, чому хвороба з’являється також і у праведних. Підчас своєї публічної діяльності Ісус дуже часто зустрічається з хворими. Він зцілює багатьох чудесним чином. Отже чудесні зцілення характеризують всю Його діяльність. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт 9,35; пор. 4,23). Зцілення є знаками Його місії (пор. Лк 7, 20-23). Вони показують перемогу Божого царства над всілякими формами зла і стають символами зцілення цілої людини, душі і тіла. В дійсності ж вони служать виявленню, що Ісус має владу відпускати гріхи (пор. Мт 9,2-7), є знаками спасительних благ, як зцілення кульгавого при купелі Витесда (пор. Йн 5,2-9.19.21) і сліпонародженого (пор. Йн 9).
Також початки євангелізації, згідно Нового Завіту, супроводжувались чисельними чудесними зціленнями, які підтверджували міць Доброї Новини. Ця міць була обіцяна воскреслим Ісусом і перші християнські спільноти бачили, як вона здійснюється серед них: «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: […]; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мк 16,17-18). Чудесні зцілення супроводжують проповіді Филипа в Самарії: «Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала» (Діян 8,5-7). Св. Павло представляє своє переказування Євангелії, яке характеризується знаками і чудами, здійсненими міццю Духа: «Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, силою знаків і чудес, силою Духа Божого» (Рим 15,18-19; пор. 1Сол 1,5; 1 Кор 2,4-5). Можемо небезпідставно припустити, що ці знаки та чуда, які виявляли Божу міць, котрі супроводжували проповідування Євангелії, виражались переважно в чудесних зціленнях. Були знаками, не пов’язаними виключно з особами Апостолів, але здійснювались також через вірних: «Чи ж той, хто подає вам Духа і творить чудеса між вами, чи ж він робить це завдяки ділам закону, а чи тому, що ви повірили проповіді?» (Гал 3,5).
Месіанська перемога над хворобою і над іншими людськими стражданнями здійснюється не тільки їхнім усуненням завдяки чудесним зціленням, але також завдяки добровільному і невинному стражданню в терпіннях Христа, даючи можливість кожній людині бути їх співучасником. Власне «сам Христос, котрий хоч є без гріха, зносив у своїх муках всілякого роду болі і страждання, і прийняв на себе страждання усіх людей: довів таким чином до сповнення того, що про Нього написав пророк Ісая (пор. Іс 53,4-5)».[4] А навіть «В Христі Ісусі не тільки Відкуплення здійснилось через страждання, але саме страждання було відкуплене. […] Здійснюючи Відкуплення через страждання, Христос водночас виніс страждання на рівень Відкуплення. Завдяки цьому, також і в кожному людському стражданні, кожна людина може стати учасником відкупительної муки Христа».[5]
Окрім того, що Церква ставиться до хворих як до об’єкту своєї милосердної турботи, розпізнає в них також заклик «до активного переживання людського і християнського покликання і до участі у зростанні Божого царства новим, ще ціннішим чином. Слова св. Павла апостола, які повинні стати девізом їхнього життя, є світлом, яке дозволяє зауважити, що ситуація, в якій вони знаходяться, також є благом: «доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його Тіла, що ним є Церква» (Кол 1,24)».[6] Саме це відкриття довело Апостолів до радості. Це є пасхальна радість, плід Святого Духа. І як говорить св. Павло, «також багато хворих може жити «посеред численних утисків, з радістю Святого Духа» (1 Сол 1,6) і бути свідками Христового Воскресіння».[7]
2. Прагнення зцілення і молитва про його отримання
Прагнення хворого отримати зцілення є чимось добрим і глибоко людським, особливо коли воно виражається в довірливій молитві, зверненій до Бога і передбачає прийняття Божої волі. До цього закликає Сирах: «Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить» (Сир 38,9). Деякі псалми також містять прохання про зцілення (пор. Пс 6; 7; 40; 87).
Підчас публічної діяльності Ісуса багато хворих звертались до Нього, чи то особисто, чи за посередництвом приятелів або родичів, просячи про повернення здоров’я. Господь вислуховує ці прохання, а Євангелії не містять жодного сліду незадоволення з такого роду молитви. Єдиним закидом Христа є брак віри: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує» (Мк 9,23; пор. Мк 6,5-6; Йн 4,48).
Молитва окремих вірних, котрі просять про власне зцілення або зцілення інших, не тільки зустрічається з похвалою, але також і сама Церква в літургії просить Господа про зцілення хворих. Передусім, Церква має одне таїнство «спеціально призначене для зміцнення осіб, які переносять хворобу – єлеопомазання».[8] «В ньому через помазання, яке супроводжується молитвою священиків, Церква доручає хворих страждаючому і прославленому Господу, щоб вділив їм втіху та спасіння». [9] Безпосередньо перед благословенням єлею, Церква молиться «щоб ті, котрі отримають помазання цим єлеєм, досвідчили полегшення в тілі, в душі і в дусі, і щоб були звільнені від всілякого болю, від всіляких недоліків і всілякого страждання»; [10] потім в двох перших формулярах молитви після помазання є також прохання про зцілення хворого. [11] Оскільки таїнство є знаком і обітницею майбутнього царства, ця молитва є також проголошенням воскресіння, коли «смерті не буде більше, ні скорботи ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Одкр 21,4). Окрім того, Римський Месал містить формуляр святої Меси pro infirmis (за хворих), в якій є прохання не тільки про духовні благодаті, але також про здоров’я для хворих. [12]
В De Benedictionibus z Rituale Romanum існує Ordo benedictionibus infirmorum, яке містить різні тексти молитов, в яких є благання про зцілення: в другому формулярі,[13] в чотирьох Orationes benedictionis pro adultis,[14] в двох Orationes benedictionis pro pueris,[15] в молитві Ritus brevior.[16]
Звичайно молитва не виключає, а скоріш навпаки – заохочує до вживання натуральних засобів, потрібних для підтримки або повернення здоров’я, а також заохочує синів та дочок Церкви до турботи про хворих і до несіння їм полегшення на тілі і в дусі, стараючись перемогти хворобу. В дійсності «саме Боже Провидіння вирішило, щоб людина витривало боролась з всілякими хворобами, турбувалась про добре здоров’я».[17]
3. Харизма зцілення в Новому Завіті
Чудесні зцілення не тільки підтверджували міць євангельських проповідей в апостольських часах, але сам Новий Завіт говорить про справжній і потрібний дар зцілення хворих, якого Ісус вділив Апостолам і іншим першим євангелізаторам. І так, підчас покликання Дванадцятьох для їхньої першої місії, як переказують св. Матей і св. Лука, Господь вділяє їм «владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Мт 10,1; Лк 9,1) і наказує їм: «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте» (Мт 10,8). Також посилаючи сімдесятьох двох учнів, Господь наказує: «І в яке місто ви не ввійшли б, … оздоровляйте в ньому хворих» (Лк 10,9). Ця влада вділяється їм при нагоді розіслання, не для особистого вивищення, але для підтвердження їхньої місії.
Діяння Апостолів узагальнено представляють чудеса, які відбувались через Апостолів: «багато бо було чудес і знаків, що їх апостоли робили» (Діян 2,43; пор. 5,12). Це були знаки та чуда, отже діла надзвичайні, які об’явили правду і силу їхньої місії. Однак, поряд з цими короткими, загальними згадками Діяння Апостолів, передусім, говорять про чудесні зцілення, здійснені окремими проповідниками Євангелія: Степана (пор. Діян 6,8), Филипа (пор. Діян 8,6-7), а особливо Петра (пор. Діян 3,1-10; 5,15; 9,33-34.40-41) і Павла (пор. Діян 14,3.8-10; 15,12; 19,11-12; 20,9-10; 28,8-9).
Також закінчення Євангелії св. Марка, як і Лист до Галатів – про що була вже мова – поширюють цю перспективу і не обмежують чудесних зцілень, які відіграють важливу роль в першій місії, до діяльності Апостолів і інших проповідників Євангелія. У зв’язку з цим, особливого значення набувають «харизми зцілення» (пор. 1Кор 12,9.28.30). Значення поняття «харизма» само в собі є широким і означає «щедрий дар», що в цьому конкретному випадку означає «благодать зцілення». Цими благодатями, в множині, є наділені окремі особи (пор. 1Кор 12,9), але не слід їх розуміти в сенсі винятковості: «благодать зцілення» кожен отримує не для себе, але також для інших. Вона є дана «в одному і тому самому Дусі», але не уточнюється, яким чином вона здійснюється. Можна стверджувати, що здійснюється за допомогою молитви, яку може супроводжувати якийсь символічний жест.
В Листі св. Якова з’являється згадка про діяння Церкви через священиків на користь зцілення хворих, які слід розуміти також у фізичному сенсі. Однак, не слід вважати, що тут мова йде про чудесні зцілення: не йдеться тут про «харизми зцілення» з 1 Кор 12,9. «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як 5,14-15). Тут йдеться про сакраментальні дії: намащення хворого олією і про молитву «над ним», а не просто «за нього», як у випадку виключно заступницької молитви або – прохання; йдеться скоріше про оперативні дії «над хворим».[18] Дієслова: «спасе», «підійме» - не означають дій, з метою виключно або передусім зцілення фізичного, але певним чином включають в себе і його. Перше дієслово (salvare), хоча в інших місцях листа відноситься до духовного здоров’я (пор. 1,21; 2,14; 4,12; 5,20), в Новому Завіті вживається в значенні «зцілення» (пор. Мт 9,21; Мк 5,28.34; 6,56; 10,52; Лк 8,48); друге дієслово (elevare), хоча іноді означає «воскресити» (пор. Мт 10,8; 11,5; 14,2), також вживається для означення жесту «підняття» особи, лежачої з приводу хвороби, завдяки її зціленню чудесним чином (пор. Мт 9,5; Мк 1,31; 9,27; Діян 3,7).
4. Молитви про зцілення Богом в Традиції
Отці Церкви вважали справою очевидною, що віруючий просить Бога не тільки про здоров’я душі, але також про здоров’я тіла. У справі фізичного здоров’я св. Августин написав: «Треба молитись, щоб в разі його наявності було підтримане, і щоб було повернуто, коли воно втрачене».[19] Той самий Отець Церкви залишив нам свідчення про зцілення приятеля, яке було отримане завдяки молитві єпископа, священика і декількох дияконів.[20]
Такий самий сенс мають літургійні обряди, як західні, так і східні. В молитві після Причастя просимо, «щоб міць цього таїнства […] наповнила наші душі і тіла».[21] В урочистій літургії Великої П’ятниці запрошується до молитви до Бога Отця всемогутнього, щоб «відвернув від нас хвороби […] благоволив дати здоров’я хворим». [22] Серед більш значущих текстів акцентується на благословенні олії хворих. Тут є прохання до Бога, щоб вділив своє святе благословення, щоб «ті, котрі отримають намащення цією олією, відчули полегшення в тілі, в душі і дусі, та були звільнені від всілякого болю, від всіляких недоліків і від всілякого страждання».[23]
Подібні вирази зустрічаємо підчас намащення в східних обрядах. Наведемо тільки деякі серед найбільш значущих. У візантійському обряді підчас намащення вірних проситься: «Святий Отче, лікарю душ і тіл, котрий послав Свого Єдиного Сина, Ісуса Христа, щоб лікував усі хвороби і спас нас від смерті, зціли через благодать Христа також цього Твого слугу від хвороби тіла і духа, яка зараз його мучить».[24] В коптському обряді проситься про благословення олії, щоб усі ті, котрі будуть нею намащені, могли отримати здоров’я духа і тіла. Пізніше, підчас намащення хворого, священики після заклику особи Ісуса Христа посланого у світ, «щоб лікував усі хвороби і визволив від смерті», просять Бога, щоб «зцілив хворого від хвороб тіла і дозволив йому крокувати дорогою праведності».[25]
5. «Харизма зцілення» в сьогоденні
В історії Церкви не бракувало святих чудотворців, котрі здійснювали чудесні зцілення. Цей феномен, як відомо, не обмежувався апостольськими часами; так звана «харизма зцілення», яка сьогодні вимагає певних доктринальних роз’яснень, однак, не пов’язаних з цими чудотворними явищами. Проблемою є радше молитовні зустрічі, які влаштовуються спеціально з думкою про отримання для їхніх учасників чудесних зцілень, а також молитви про зцілення, котрі в цій самій інтенції промовляються на закінчення євхаристійного Причастя.
Про зцілення, пов’язані з місцями молитви (санктуарії, місця зберігання реліквій мучеників або інших святих тощо) маємо численні свідчення протягом століть історії Церкви. Вони спричинились до розповсюдження в давнині та середньовіччі паломництв до деяких санктуаріїв, які стали славетними з цього приводу, як напр. св. Мартина Турського або кафедральний собор св. Якова в Сантьяго де Компостела, та багато інших. Також і сьогодні подібно, як це бачимо, наприклад, від понад ста років в Лурді. Зцілення цього роду щоправда не пов’язані з «харизмою зцілення», оскільки тут не має суб'єкта цієї харизми, але слід брати їх до уваги в доктринальній оцінці вищезгаданих молитовних зустрічей.
Якщо йдеться про молитовні зустрічі, які мають на меті – навіть тоді, коли ця мета не є основною, але принаймні має вплив на їхню програму – отримання зцілення, то слід відрізнити такі зустрічі, які можуть спиратись – явним чином або тільки видимим – на «харизмі зцілення», від зустрічей, котрі не мають жодного зв’язку з такою харизмою. Щоби цим зустрічам можна було надати потенціальну харизму, слід зазначити – в якості вирішальної для ефективності молитви – участь якихось окремих осіб, або визначеної категорії осіб, наприклад тих, котрі очолюють зустріч. Звісно, молебні передбачені в літургійних книгах – які не пов’язані з «харизмою зцілення» - відправляються з пошаною літургійних норм, є дозволеними, як у випадку Святої Меси в інтенції хворих (pro infirmis). Якщо, однак, не дотримуються літургійних норм, маємо справу зі зловживанням.
В санктуаріях також відбуваються інші молебні, які самі по собі не мають на меті випросити у Бога благодаті зцілення, але котрі в побічних намірах організаторів і учасників мають провадити до зцілення; з цією метою організовуються літургійні молебні (напр., виставлення Пресвятих Дарів з благословенням) або позалітургійні, тобто підтримувані Церквою народні побожні практики, такі, як урочиста молитва на розарії. Також ці молебні є дозволеними, якщо не змінюється їхнє автентичне значення. На приклад не можна висувати на перший план прагнення зцілення хворих, спричиняючи таким чином, що виставлення Пресвятих Дарів втрачає власну доцільність; адже воно «провадить вірних до визнання справжньої присутності Христа і запрошує їх до духовного єднання з Ним, єднання, котре свою вершину знаходить в таїнстві Причастя».[26]
«Харизму зцілення» не можна приписувати якійсь визначеній групі вірних. Адже очевидним є, що св. Павло, говорячи про різні харизми в 1Кор 12 не приписує дару «харизми зцілення» якійсь особливій групі (апостолам, пророкам, вчителям, начальникам або іншим); їхнім поділом керує інша логіка: «А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче» (1Кор 12,11). Отже на молитовних зустрічах, метою яких є прохання про зцілення, було б неприпустиме приписування «харизми зцілення» певній категорії учасників, наприклад керівникам групи. Не залишається нічого іншого, як довіритись суверенній волі Святого Духа, який дає певним особам спеціальну харизму зцілення, щоб показати міць благодаті Воскреслого. Тимчасом навіть найпалкіші молитви не призведуть до зцілення з усіх хвороб. Таким чином говорить Господь до св. Павла: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі» (2Кор 12,9); а сам св. Павло, вказуючи на значення страждань, котрі слід зносити, скаже: «доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол 1,24)

ІІ. ДИСЦИПЛІНАРНІ НОРМИ
Ст. 1. Кожен вірний може без перешкод звертатись до Бога в молитвах в намірі отримання здоров’я. Коли ці молитви заносяться в церкві або в іншому місці, відповідним було б, щоб їх провадила богопосвячена особа.
Ст. 2. Молитви в намірі зцілення вважаються літургійними, якщо вони знаходяться в літургійних книгах, затверджених компетентною церковною владою; в іншому випадку – не є літургійними молитвами.
Ст. 3, § 1. Літургійні молитви в намірі зцілення повинні звершуватись відповідно до прописаного обряду і в літургійних шатах, як вказано в Ordo benedictionis infirmorum z Rituale Romanum.[27]
§ 2. Конференція Єпископів, згідно з постановами, які містяться в Praenotanda, V, De adaptationibus quae Conferentiae Episcoporum competunt[28] цього ж Missale Romanum, може зробити адаптацію обряду благословення хворих, яка з душпастирської точки зору вважається відповідною або навіть необхідною, після попереднього підтвердження Апостольською Столицею.
Ст. 4 § 1. Дієцезіальний Єпископ[29] має право видання норм для своєї партикулярної Церкви відносно літургійних молебнів з наміром зцілення, згідно з каноном 838, § 4.
§ 2. Ті, хто турбується про підготовку цього роду молебнів, в їхній реалізації повинен дотримуватись вищезгаданих норм.
§ 3. Дозвіл на такого роду молебні повинен бути виразним, навіть якщо вони є організовані Єпископами або кардиналами або якщо вони в них беруть участь. Дієцезіальний Єпископ має право відмовити на прохання щодо такої участі іншому єпископу, якщо для цього є справедливі підстави.
Ст. 5, § 1. Позалітургійні молитви про зцілення повинні провадитись у відмінний спосіб від літургійних молебнів (в якості молитовних зустрічей або читання Божого слова). Тут вимогою є чуйність Ординарія місця згідно з каноном 839, §2.
§ 2. Слід пильнувати, щоб не змішувати цих вільних позалітургійних молитов з належними літургійними молебнями.
§ 3. Окрім цього є необхідним, щоб ведучі підчас молитов запобігали вибухам істерик і дбали про те, щоб форма їх молитов не викликала сенсацій, не була штучною і театральною.
Ст. 6. Використання засобів масової інформації, особливо телебачення, підчас молитов про зцілення, літургійних чи позалітургійних, повинно знаходитись під наглядом дієцезіального Єпископа і відповідно до канону 832 і норм встановлених Конгрегацією Науки Віри в Інструкції від 30 березня 1992 р.[30]
Ст. 7, § 1. Дотримуючись того, що було встановлено в ст. 3, і залишаючи молебні для хворих, передбачені в літургійних і позалітургійних книгах, підчас відправи Пресвятої Євхаристії і Літургії Годин не повинні впроваджуватись літургійні або позалітургійні молитви про зцілення.
§ 2. Підчас молебнів, про які йде мова в § 1, допускається впровадження спеціальних інтенцій молитов про зцілення хворих до вселенської молитви або «молитви вірних», якщо вони є в них передбачені.
Ст. 8, § 1. Служіння екзорцизму повинно виконуватись в тісній залежності від дієцезіального Єпископа і згідно з каноном 172, Листом Конгрегації Науки Віри від 29 вересня 1985 р.[31] i Rituale Romanum.[32]
§ 2. Молитви екзорцизму, які містяться в Rituale Romanum, повинні бути відділені від молебнів в намірах зцілення, літургійних та позалітургійних.
§ 3. Категорично забороняється включення цих молитов в целебрацію святої Меси, таїнств і Літургії Годин.
Ст. 9. Ті, хто очолює молебні в намірах зцілення, літургійні чи позалітургійні, повинні докладати зусиль щодо підтримки атмосфери справжньої побожності та – зберігати необхідну розважливість, якщо серед учасників відбудеться зцілення; після закінчення молебню вони повинні сумлінно зібрати можливі свідчення і представити цей факт компетентній церковній владі.
Ст. 10. Авторитарне втручання дієцезіального Єпископа є необхідним, якщо в молебнях в намірах зцілення літургійних чи позалітургійних, відбуваються зловживання, у випадку явного згіршення або коли відбувається поважне порушення літургійних і дисциплінарних норм.
Підчас Аудієнції, вділеної нижче підписаному Кардиналу Префекту, Його Святість Йоан Павло ІІ затвердив дану Інструкцію, ухвалену на Пленарному Засіданні Конгрегації Віровчення, і розпорядився її опублікувати.
Рим, в резиденції Конгрегації Віровчення, 14 вересня 2000 р. у свято Підвищення Святого Хреста.
ЙОСИФ Кард. РАЦІНГЕР
Префект

Арх ТАРЧІЗІО БЕРТОНЕ, SDB
Ем. Архієпископ Верчеллі
Секретар

[1] JAN PAWEŁ II, Adhort. Apost. Christifideles laici, 55.
[2] KKK 1502.
[3] JAN PAWEŁ II, List. Apost. Salvifici doloris, 11.
[4] Ordo Unctionis Infirmorum eorumque Pastoralis Curae, Editio Typica, Typis Polyglottis Vaticanis, MCMLXXII, nr 2.
[5] ЙОАН ПАВЛО II, Лист. Апост. Salvifici doloris, 19.
[6] ЙОАН ПАВЛО II, Адгорт. Апост. Christifideles laici, 53.
[7] Там же.
[8] KKЦ 1511.
[9] Ordo Unctionis Infirmorum eorumque Pastoralis Curae, nr 5.
[10] Там же, nr 75.
[11] Там же, nr 77.
[12] Пор. Missale Romanum, Editio Typica, Typis Polyglottis Vaticanis MCMLXXIV.
[13] Пор. De Benedictionibus, Editio Typica, Typis Polyglottis Vaticanis MCMLXXXIV, 305.
[14] Пор. там же, 306-309.
[15] Пор. там же, 315-316.
[16] Пор. там же, 319.
[17] Ordo Unctionis Infirmorum eorumque Pastoralis Curae, nr 3.
[18] Пор. SOB. TRYD., Doctrina de sacramento extremae unctionis, cap. 2: DS 1696.
[19] Św. AUGUSTYN, Epistula 130, 6, 13: PL 33, 499.
[20] Пор. TENŻE, De Civitate Dei 22, 8, 3: PL 41, 762-763.
[21] Пор. Missale Romanum, s. 563.
[22] Там же, Oratio universalis, nr 10 (Pro tribulatis), s. 256.
[23] Ordo Unctionis Infirmorum eorumque Pastoralis Curae, nr 75.
[24] J. GOAR, Euchologion sive Rituale Graecorum, Venetiis 1730 (Graz 1960), s. 338.
[25] H. DENZINGER, Ritus Orientalium in administrandis Sacramentis, t. 2, Würzburg 1863 (Graz 1961), s. 497-498.
[26] De Sacra Communione et de Cultu Mysterii Eucharistici extra Missam, Editio Typica, Typis Polyglottis Vaticanis MCMLXXIII, nr 82.
[27] Пор. De Benedictionibus, nr 290-320.
[28] Там же, nr 39.
[29] Та рівноважні з ними, на правах канону 381, § 2.
[30] Пор. КОНГРЕГАЦІЯ ВІРОВЧЕННЯ, Інструкція про деякі аспекти використання засобів суспільної комунікації для промоції віровчення (30 березня 1992).
[31] Пор. КОНГРЕГАЦІЯ ВІРОВЧЕННЯ, Лист Inde ab aliquot annis (29 вересня 1985): AAS77 (1985) 1169-1170.
[32] Пор. De Exorcismis et Supplicationibus ąuibusdam, Praenotanda, 13-19, Editio Typica, Typis Vaticanis MIM.
/Переклад з польської Надії Петрик, джерело: http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_... /

Про Рух

Рух Світло-Життя заснований у Польщі слугою Божим о.Франциском Бляхницьким. Цей рух є одним з рухів віднови Церкви.
Рух є:

  • євангелізаційним
  • катехуменальним
  • рухом визволення людини

Контакти

Центр Руху Світло-Життя

вул. Чуднівська 1а

с. Корчак

обл. Житомирська

12421

Тел: 096-110-17-34

о. Олег Сартаков

Карта