Священик - знак присутності Христа

Священник – знак присутності Христа в Церкві

         Ісус Христос прийшов на землю, щоб нас визволити з неволі гріха, тобто спасти, щоб досвідчити спасіння необхідним є слухняність Богу, котрий говорить і діє передусім через Церкву. Служіння священника в Домашній Церкві це виконання ролі знаряддя в руках самого Бога, в цій великій справі спасіння. Роль знаряддя також виконують різні групи, спільноти – ми всі, які різними способами служимо для добра іншої людини. Усім керує Святий Дух тому, все має прямувати до того, щоб Церква щоразу об’являлася як місце спасіння і освячення.

         Домашня Церква, так як цілий Рух Світло-Життя, був створений силою Святого Духа, між іншим як допомога в відкриванні таємниці Церкви. Тому часто говоримо: Оаза Живої Церкви. Всі завдання, які виконуємо в Русі, в малих спільнотах, мають допомогти відкрити цю таємницю. Служіння священника в Домашній Церкві можна конкретно назвати як бути для виражене богословським твердженням: проекзистенція. Цю роль передусім нам показав Христос, котрий досконалим чином був для. В Ісусі Христі бачимо ідеальний взірець проекзистенції. Бачимо також його в Марії, Матері Ісуса Христа, котра віддала себе повністю Богові, говорячи: «Нехай станеться по Твоєму слову». Тому священник в колі Домашньої Церкви, як і в спільноті цілої Церкви найбільш привілейовану роль виконує тоді, коли просто є для цієї спільноти: для парафії, для малої групи дітей, молоді, дорослих чи родин.

         Бути для реалізується насамперед на натуральній площині, тобто людській і християнській. Від виконання цього завдання часто залежить можливість потрапити до релігійних переконань іншої людини. Без цієї людської площини буває дуже важко переказати релігійні знання. Це фундаментальна площина зустрічі людей в спільноті Церкви, бо священик, приходячи до спільноти, не перестає бути людиною. Тільки на основі сформованої людяності можна будувати правильну християнську поставу, а потім священницьку, тобто те, що пов’язане з основним життєвим покликанням.

         Друге значення бути для пов’язане з фактом, що священник знає зміст, бо має богословську освіту, а на таких зустрічах, котрі стосуються правд віри, ведучи до відкриття і пізнавання Бога необхідний є погляд компетентної особи. Священник присутній на зустрічі  малої групи служить допомогою як спеціаліст в даній сфері, особливо в переказуванні об’явлених правд, пояснення Божого слова, розуміння Святого Письма, чи розв’язування проблем в духовній сфері.

         Третя площина служіння священника в Домашній Церкві виникає з факту, що має він священницькі свячення, через що став особливим знаком присутності Христа в Його Церкві. Так як кожна, охрещена людина має бути знаком присутності Бога, то тим більше стає ним священник через Таїнство Священства. Це найбільш привілейована його роль: бути для інших священником, особливо для спільноти Церкви і кругів Домашньої Церкви. Священника як людину, може будь-хто замінити; навіть священника як богослова, якийсь інший богослов, не обов’язково священник, може чудово замінити. Але священника в служінні, яке випливає з прийнятого Таїнства Священства ніхто не може замінити. Це особливе служіння бути для пов’язане зі слуханням того, що священник говорить від імені Бога і Церкви.

         В житті ми маємо право вибору, також вибору священника як духовного керівника чи модератора кола. Це не означає, що слухаємо тільки того, кого ми вибрали, але і тих, котрих не маємо можливості вибирати, напр. настоятеля в парафії, чи катехета. Така ситуація дає нам можливість відкривати і приймати те, що можемо назвати харизмою слухання священника як священника. Коли стаємо на площині слухняності, то в священникові бачимо когось більшого, ніж тільки людину, котрий має такий чи інший характер, більш чи менш нам пасує. Тоді можемо стати понад те, що людське, тому, що нас більше цікавить те, що приносить він з собою саме як священник, як Божий посланець, в котрому Христос особливим чином оселився через свячення, зв’язався з ним, навіть ризикнув довіритися комусь, хто має недосконалу особистість, а навіть грішну. Христос інвестував в священників і віддався в їхні священницькі руки. Відкриваючи цю правду, осягаємо досконалість послуху священнику, незважаючи на те, що іноді бачимо в ньому недосконалість. Священник може мати свої слабкості, але слухаємо його, бо в ньому слухаємо Христа.

         Справа послуху священникові часто сьогодні показується в дуже фальшивому світлі. Якщо розуміємо, що це таке демократія і розуміємо, на чому полягає християнський послух, то бачимо, що одне другого не виключає і ці дві дійсності не суперечать одна одній. Тільки коли дуже поверхнево дивимося на цю проблему, правда про послух в світі демократії  може декому заважати. Коли працюючи над собою відкриваємо правду про Бога, про людину і її гріховність, а також про дорогу до святості, доходимо до переконання, що послух це добродійство, можемо сказати так: Як добре, що є священник, котрого можу слухати; як добре, що є священник, котрий є авторитетом  Церкви. Тоді ми переконані, що послух нікого не обмежує, але всіх збагачує. Чим більше людина вільна, тим більше здібна слухатись. Вільна людина здібна до цього, щоб піти за Правдою. Щоб йти за Правдою потрібний послух. Послух це постава, яка є складовою християнської свободи.       

         Святий Дух чинить, що дозріваємо до постави свободи в слухняності. Дари Святого Духа зміцнюють наш розум і волю, щоб ми з радістю пішли за Божим світлом, тобто були йому слухняні. Священник виконуючи своє служіння молиться, щоб говорив так, щоб цей переказ слова потрапив до людини, котра його приймає. Людина зі своєї сторони має молитися за цього священника, котрий служить в сповідальні, в групі, чи на амвоні, щоб не своє переказував, але Боже послання; щоб сам як людина приймав те, що походить від Бога. Хоча в сповідальні, чи на зустрічі в колі бачимо священника – людину, разом з його особистістю, однак завдяки вірі бачимо також Бога, котрий говорить через цю людину.

         Що дає слухняність священникові? Передусім дає почуття безпеки. Бо, якщо ми, як люди віруючі, маємо жити Божим словом, то цьому Божому слові потрібно бути слухняними. Не можна сперечатися з Божим словом, не можна його досліджувати, але потрібно його слухати і це дає почуття безпеки.

         Якщо йдеться про кола Домашньої Церкви, здається, що особливим добродійством і даром є те, що коли слухаємо священника, вчимося через це слухати одне одного, а в подружжі це особливо потрібне. Якщо люди не чують одне одного, тоді не розуміють і наслідком стають проблеми, конфлікти, сварки. Якщо в подружжі не чують один одного, тоді немає єдності, спільності, глибокого взаєморозуміння. Дуже легко тоді поставити багато справ на гостру сторону ножа. Тому подружній діалог є одним з важливих формаційних елементів, тобто обов’язком, котрий виконують подружжя в Домашній Церкві. Звичайно з цього добра можуть користати всі подружжя і родини, бо в кожному подружжі необхідним є діалог. Якщо вміємо слухати Боже слово, якщо вміємо слухати священника, в котрому бачимо Христа, який до нас приходить, легше нам Його побачити також в іншій особі, особливо в цій найближчій – подруг чи діти.

         Ми грішні, отже потрібно протистояти спокусі вищості, котра усім загрожує, але особливо шкідлива в поставі священника, котрий говорить до інших ніби «з верху», даючи зрозуміти, що він як священнник знає краще, а інші як миряни, повинні його слухати. Така постава позбавлена покори буде дуже заважати його слухати, але також це не оправдовує нашого непослуху. Якщо сам священик не працює над тим, щоб слухати, то напевно йому буде важко говорити таким чином, щоб бути справжнім свідком Бога. І тому усі ми повинні працювати над собою.

         Якщо хтось має відчуття, що священник його не розуміє, то потрібно це сказати. Коли поділимося своїми сумнівами, раніше чи пізніше прийде розуміння. На протязі довшого часу терпеливе слухання і терпелива мова цього священника, може відкрити, що це не проблема нерозуміння священника, тільки проблема, що не чується того, що через нього говорить Бог.

         Служіння священника і наш послух священникові не повинно виключати ініціативи мирян. З рештою нікого не можна примусити до слухняності, котра приносить благословенні плоди. Іншу людину насильно можна тільки змусити до дисципліни, слухняність народжується на дорозі розуміння, але слухаючи Бога зроблю набагато краще і набагато більше, ніж закриваючись на Нього, і залишаючись тільки та тому, що мені подобається на даний час… І саме така роль священника модератора, духовного порадника, в колах Домашньої Церкви. Він товаришує подружжям, разом з ними похиляється над Божим словом, разом з ними молиться. Нічого не накидає з гори, однак, якщо йдеться про тлумачення Божого слова, якщо йдеться про пояснення цих справ, котрі він, як представник Христа і Церкви може і повинен вчинити, чинить з повною відповідальністю, представляючи об’єктивну науку Церкви.

         Людські справи можуть стати перешкодою в формаційній праці, але не можна їх уникнути інакше, як тільки через терпеливе стукання до людських сердець, підтримане гарячими молитвами. Можна багато зробити через адміністративне правління, але нам постійно йдеться про Божий спосіб діяльності, в котрому до людини не ставляться, як до інструменту, але запрошується її до прийняття формаційної дороги, яка веде до конкретних плодів на різних площинах, також суспільній.

         О. Бляхніцький показав дорогу, котра провадить до такої постави; насамперед потрібно сформувати в собі нову людину, котра сама знаходить своє місце і свої стосунки з Богом. Нові люди творять нову спільноту, а нова спільнота променіє новою культурою, а нова культура це не тільки не пиття алкоголю, але також те, що роблю для інших, також в суспільстві. Добра формація веде до такої активності і до такої участі.

         Якщо ми слухаємо, то слухаємо в вірі. Якщо з вірою слухаємось, навіть тоді, коли по-людськи нам важко слухати, Бог в особливий спосіб бореться за нас. Бог не дозволить, щоб нам сталася будь-яка кривда, коли ми Його слухаємо в інших, не залежно хто це, а особливо, коли це хтось, хто є моїм настоятелем, коли чоловік слухає Бога в дружині, коли дружина слухає Бога в чоловікові, коли діти слухають Бога в батьках, а також коли батьки слухають Бога в дітях. Особливо улюбленою і блаженною є та площина, на котрій людина слухає Бога в священникові, незалежно від того, якої справи стосується слухняність. Бог справді бере нас в оборону. Бажаю всім саме такої відкритості на все те, що є красою слухняності Богу.

О. Ян Мікульський

О. Ян Мікульський, настоятель парафії Матері Божої Неустанної Допомоги в Нєдоміцах (Тарновська дієцезія). Модератор країни ДЦ в роках 2001-2006.