Лист до спільноти

Як то…, жити у світлі
Дорога спільнота!
Лист центрального кола Домашньої Церкви розпочався зі слів: «За все дякуйте, Духа не гасіте!». Дійсно у цьому непростому новому формаційному році всім нам є за що дякувати Господу.
В цьому часі наша держава несе хрест війни… Наші українські родини відчули на собі, що таке страждання…Багато хто міг би поділитися своїм пережиттям. Військові дії, втрата житла, еміграція і багато іншого викарбувало у наших серцях непрості пережиття…Триває війна…, але страшніша війна – це духовна війна. Господь каже : «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі»(Пор.Мт 10,28). Господь говорить нам, що страждання, наш хрест, здається, вбиває нас, але насправді, якщо ми несемо його за Ісусом Христом, ми дійдемо до спасіння. Тому ми не повинні боятися того, що нас вбиває на землі (хрест, страждання, спокуси, переслідування), якщо ми йдемо за Христом ми спасаємо свої душі для вічного життя, для вічного щастя в Небі.
Кожне наше подружжя, родина, незалежно в яких нинішніх реаліях знаходиться, має іти за Христом, іти за тим, чому Він навчав і що проповідував. Незмінний постулат віри – Євангелія має посилитися назавжди у наших серцях. Наші обов’язки такі як : намет зустрічі, подружня і родина молитва, читання Святого Письма, подружній діалог, пережиття реколекцій, праця над собою, мають перетворитися з обов’язків на основу нашого життя. Давайте будемо відверті, ці обов’язки не тільки спільноти Домашньої Церкви, а обов’язки нормального практикуючого християнина. Можна себе виправдовувати чому в нас «це не іде» , але давайте, кожен з нас задумається над цим. З турботою помічаємо тривожні явища у нашому громадському житті, щоденні труднощі, котрі торкаються кожного, особливо родини, а також патології суспільного життя, що викликають наш спротив. Не можна не навести тут слів нашого Засновника Слуги Божого о.Франциска Бляхницького: «Найбільший гріх нас, християн, католиків, членів спільноти Церкви – це те, що кожен із нас замикається в своєму малому світі, виключає зі своєї свідомості справи спільного блага, справи братів, Церкви, народу й думає – нехай інші за це переживають».
Згідно з цими словами отця Франциска, слід полишити пасивність, вийти зі сфери комфорту, встати з дивану та брати активну участь у громадському житті, щоб ми були в світі та своєму середовищі «справжніми свідками надії» (Декларація XXIX Конгрегації Відповідальних// «DomowyKościół. Listdowspólnotrodzinnych», № 94, с. 45). На все це ми не можемо дивитися як на активізм чи діяльність, ми повинні відкривати наші серця та бути свідками любові у щоденному житті, яке нас оточує. Щоб ми могли це вчинити, потрібна неустанна євангелізація. Спочатку – усвідомити самому, ким для мене є Ісус, а потім ставати свідками віри одне для одного: у подружжі, у взаєминах із дітьми, родиною та тими, котрих добрий Бог ставить на нашому шляху. «Тому в лоні родини, що усвідомлює таке завдання, усі її члени євангелізують, а також підлягають євангелізації. Батьки не лише діляться з дітьми Євангелієм, але можуть від них прийняти це Євангеліє, глибоко виражене життям. Родина стає проповідником Євангелія для багатьох інших родин та оточення, у якому живе» (Папа Павло VI, апостольська адгортація «EvangeliiNuntiandi», 71)
Щоб жити у світлі, треба бути біля нього. Чим є то світло – Ісус Христос – єдине ім’я на землі в якому є спасіння. Він є світлом. Щоб плідно жити, маємо дороговкази, які нам залишив 50 років тому засновник нашого руху о.Франциск. Час, у якому ми живемо – час очищення, переосмислення цінностей, що є важливе, а що важливіше. До чого нас закликає Бог. Чи не розгубили ми з бігом часу те, чим Він нас обдарував?
Сьогодення диктує нам ,що існування Домашньої Церкви у нашій дієцезії потребує від нас рішучих дій. Маємо провести об’єднання наших кіл, де кількість родин менше чотирьох, або де значна кількість родин знаходиться за кордоном. Слід зазначити, що з любові до ближнього, просимо не відкидати родини, які опинилися в еміграції. Маємо давати їм можливість бути присутніми за допомогою сучасних технологій на зібрані наших кіл. В свою чергу, родини, які доєднуються в онлайн-режимі мають дотримуватися основ зібрання. Кожна зустріч, це у першу чергу, присутність Живого Бога, в якому Святий Дух наповнює наші серця усіма необхідними благодатями.
Аніматорство, це богоугодна самопожертва заради ближнього. Та правда життя перетворила аніматорів на «решал», на котрих «скидають» усю відповідальність…Члени нашої спільноти мають усвідомлювати те, що ми маємо простягувати руку допомоги ближньому. Сила нашої спільноти є в єдності, а там де двоє або троє зібрані в моє Ім'я, там Я серед них(пор.Мт 18,20).
З січня місяця планується об’єднання районів з надією, щоб забезпечити плідну формацію нашої спільноти. Просимо огорнути молитвою у цьому намірі.
Час швидко минає, у найближчому часі в наших парафіях мають відбутися зібрання районних кіл та проведення Днів спільнот. Маємо показати в цей страждальний час Живу Істину. Істину, в якому є вся суть існування людства – Євангелія. Небо й земля перейдуть, але Слова Мої не перейдуть (пор.Мт 24,35).
На завершення просимо кожного члена нашої спільноти запланувати у своєму життєвому розкладі пережиття реколекцій. Ми маємо набиратися «енергії». Ця «енергія» є ковтком життєдайного повітря, який дуже потрібний нам у сучасному світі.
З молитвою: дієцезіальна пара Василь та Юлія Маслій
Модератор Київсько-Житомирської дієцезії Домашньої Церкви о.Руслан Демчук