У БОГА НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО

       Кожного разу, коли ми поверталися з реколекцій, відчували Божу щедрість. Завжди Він давав своїх ласк та дарів з надлишком, «міркою втоптаною». За весь час перебування нашого подружжя у русі «Світло Життя», Домашній Церкві, ми в цьому пересвідчились неодноразово, практично щоразу!

     З таким передчуттям ми вирушили на реколекції «Мій любий - мій, а я його», що відбулися 10 – 16 липня поточного року у селищі Кам’яний Брід Житомирської області. Одразу потрапили у пригоду – автомобільний навігатор «завів» нас в інший Кам'яний Брід, в сотні кілометрів від потрібного! Так ми взнали, що у Житомирській області, є щонайменше два селища під однією назвою, але це нам не знизило піднесеного настрою, з яким ми, врешті решт, добралися до місця. Щедрість Господа через гостинність цього чудового осередку невеличкої парафії ми досвідчили як цього вечора, так і впродовж усіх реколекційних днів, які пролетіли, як один! Було відчуття, що Небо взяло нас в обійми! Коли останнього дня молодь розбирала свої намети, що стояли у дворі, хотілося сказати словами Святого Петра: «Господи, добре нам тут бути!» Мт 17:4. Як і йому, хотілося залишитися хоча б і в наметі…

     Ці реколекції дійсно були не схожими на жодні попередні. Отці пальотини В’ячеслав та Ярослав з сестрою Оксаною створили надзвичайну програму, де ми, подружні пари, грали ролі не пасивних слухачів, а активних дійових осіб – заглиблюючись у Слово Боже та в пізнання один одного. Під натхненням Святого Духа проявлялася наша креативність – більшість реколекційних завдань були саме такими: ми досліджували життя святих подружніх пар, а потім їх театралізовано представляли групі; малювали родинні герби; вчитувалися і вчились розуміти найромантичну частину Святого Письма – Пісню Пісень, провели піше паломництво до Санктуарію Фатімської Матері Божої у Довбиші.

       Напередодні, моя жінка, Анжеліка, розповіла мені про свою мрію, яку вже вважала нездійсненою – коли ми одружувались, то зробили «весілля» у дуже вузькому колі, навіть близьких родичів не було поруч, це було схоже скоріше на дружню вечерю. З’ясувалося, що дружина мріяла про весілля на природі, у мальовничому куточку, щоби гості розташувались на стільчиках на травичці, а ми б давали подружні обітниці під аркою, а потім розрізали одним ножем великий торт. Бачила вона таку картинку у якомусь закордонному фільмі, а зараз гірко зітхнула, що це вже неможливо, у нас три доньки, хіба на весіллі однієї з них…

       Одначе, на реколекціях починаються якісь «таємничі» дії і приготування, сенс яких до кінця не був зрозумілий. Завдання попереднього вечора ми сприйняли як звичайний «веселий вечір», але він був за своєю тематикою дуже схожий на заручини та завоювання прихильності коханої. Наступного дня ми (окремо чоловіки і жінки під проводом о. В’ячеслава) докладно розбирали тези подружньої присяги і кожну фразу розгортали у декілька речень письмово. А ось увечері сталося справжнє диво! Уявіть собі, що завданням було вбратися святково і вийти на ганок у свій точний час. Ми вийшли і побачили сяючий весільно вбраний автомобіль з ляльковими ведмедиками, який відвіз нас на галявину біля озера й костела, яка мерехтіла різнокольоровими прапорцями і гірляндами, на газоні стояли столики та стільці, а в кінці довгої доріжки стояла справжня арка!!! Ми, як і інші подружні пари розташувалися за столиками, а потім, під чудову музику і супровід весільної тамади, під цією аркою поновили наші шлюбні обітниці тими самими словами, який кожний з нас написав! У моєї Анжеліки навернулися сльози щастя – Господь втілив її нездійснену у свій час мрію, та ще й як! Навіть торт розрізали! Воістину, у Бога немає нічого неможливого!

Юрій Онишко, парафія Воздвиження Святого Хреста, Святошин, м. Київ