Тексти

Повествующая о том, как душа должна приготовить себя, чтобы в недолгом времени дойти до единения с Богом. Преподает предостережения и науку весьма полезную, как для начинающих, так и для продолжающих, дабы умели отряхнуться от вещей бренных, не отягощаясь духовитей, но остаться в том целостном обнажении и вольности духа, которые необходимы для единения с Богом.

Глава 23-45

«Внутрішня природа Церкви виражається у потрійному завданні: голошення Божого Слова (kerygma-martyria), звершення Таїнств (leiturgia), служіння любові (diakonia). Ці завдання між собою тісно пов’язані і не можуть бути відділені одне від одного» (енц. Deus caritas est, 25). Також служіння любові є конститутивним виміром місії Церкви і невідкличним виразом її суті (пор. там же); всі вірні мають право і обов’язок ангажуватися особисто для того, щоб жити згідно нової заповіді, яку залишив нам Христос (пор. Йо.15,12), даючи сучасній людині не лише матеріальну допомогу, але також і підкріплення для душі і турботу про неї (пор. енц. Deus caritas est, 28). Церква покликана до вершення служіння любові також і як спільнота: від малих локальних спільнот, через партикулярні Церкви аж до Вселенської Церкви; тому необхідна також і «організація для того, щоб уможливити упорядковане спільнотне служіння (пор. там же, 20), організація, яка тягне за собою різні інстутитуційні форми.

Ці роздуми скеровані перш за все до тих, хто бере участь у душпастирській праці, щоб вони могли пояснити, чим рух Нью-Ейдж відрізняється від християнської віри. Цей документ запрошує читачів взяти до уваги, в який спосіб релігійність Нью-Ейджу скерована на духовний голод сучасних чоловіків і жінок. Слід визнати, що зацікавлення деяких християн релігійністю Нью-Ейдж може бути частково пов’язане із відсутністю серйозної уваги у їх спільнотах до тем, які насправді є частиною католицького синтезу, як наприклад, важливість духовного виміру людини і його інтеграція з усім життям, пошук сенсу життя, зв’язок між людиною та рештою створіння, прагнення до особистої та соціальної переміни, а також відкинення раціоналістичного та матеріалістичного погляду на людство.

Покликані до спасіння через віру в Ісуса Христа, „справжнє світло, що просвітлює кожну людину” (Йо. 1, 9), люди стають „світлом у Господі” та „дітьми Світла” (Еф. 5, 8) й освячуються через „послух правді” (1 Пт. 1, 22). Цей послух не завжди є легким. Внаслідок незбагненного первородного гріха, вчиненого за спонукою Сатани, який є „брехуном і батьком лжі” (Йо. 8, 44), людина постійно підлягає спокусі відвернути свій погляд від живого і правдивого Бога та спрямувати його до ідолів (пор. 1 Сл. 1, 9), змінюючи „Божу Правду на неправду” (пор. Рм. 1, 25); таким чином затьмарюється здатність людини до пізнання правди та послаблюється воля підпорядкувати себе їй. Отже, піддаючись релятивізмові та скептицизмові (пор. Йо. 18, 38), людина починає шукати ілюзорної свободи поза самою правдою.